Вивчаємо історію України: Софіївка, Чигирин, Запоріжжя, Полтава.

ukraine_featured

Травневі свята. В українців вони традиційно асоціюються із “довгими” вихідними. І це найкращий час для коротких подорожей. Спочатку ми планували потрапити в Карпати на 4-5 днів. Проте, один дзвінок змінив всі  плани: наш друг не зміг взяти квитки на поїзд з Києва в Тернопіль: місць в середині квітня вже не було. Довелось поїхати поближче до нього.

Місце зустрічі – Умань, парк “Софіївка”. Серед ночі прибуваємо в готель „Софіївський”, що знаходиться прямо на території парку. Враження від місця ночівлі неоднозначне: з однієї сторони гарне розташування, на першому поверсі знаходиться музей, всім жильцям видали безкоштовні вхідні квитки, а з іншої – у всьому відчувається подих “Совка”.

Наступний ранок розпочинаємо з пошуків сніданку. Ось тут ми з жалем згадали про пакет з їжею, що залишився забутим вдома в коридорі. В готельному ресторані поснідати також не вийшло, оскільки він працює з 11 години. Довелось “перебиватися” в палатках перед парком: на щастя, в одній з них крім пива і чіпсів продавали булочки і каву.

Практичний відступ завершуємо і повертаємося до лірики. Нарешті потрапляємо до  музею живої природи під назвою “Софіївка”. Тут все нагадує казку. І це справді так, адже в основу композиційного вирішення центральної частини парку покладені сюжети з міфології Стародавньої Греції та Риму, а деякі місця нагадують оселю грецьких богів, героїв, письменників та філософів. Будь-яка (перша-ліпша) композиція чи мала архітектурна форма не тільки гарна зовнішньо, але і містить в собі певний задум, виражає ідею міфу чи якоїсь події, – і все це настільки продумано і пов’язано між собою, що загалом зливається в єдину симфонію краси.

1 травня – день відкриття парку, виявився чудовим, практично ідеальним для його відвідання. При згадці про нього в пам’яті відразу виникає образ  Гомерівської “Одіссеї”. Згадую, як приємно гуляти, час від часу ховаючись від спеки під скронями дерев або в печерах, стрибати по каміняцях біля водопадів, кататися на човні, або катамарані, по цікавим місточкам переходити між островами. В обід можна влаштувати пікнік прямо на траві. Тут також зустрічається відлуння європейської культури –  живі статуї, які стоять у найбільш людних місцях. Ну і не можливо пропустити кіоски з китайськими українськими виробами, біля яких завжди багато туристів в пошуках якогось “дуже потрібного” сувеніру на згадку. Попри це все, людей в парку було відносно не багато, і тому дуже комфортно гулялося. А може це так тому, що ми були першими його відвідувачами?

DSC03386 DSC03398 DSC03399 DSC03400 DSC03402 DSC03406 DSC03409 DSC03412 DSC03413 DSC03414 DSC03418 DSC03416

 

Мені особисто було цікаво, хто ж така ця Софія, що для неї збудували такий прекрасний парк?

Софія Глявоне народилася в 1760 році в родині збіднілого грецького торгівця худобою. Після смерті батька її мати, залишившись без засобів до існування, змушена була стати куртизанкою. А свою 17-річну доньку привела до польського посла в Туреччині Кароля Боскампа і… продала всього за 20 золотих піастрів.

Дівчина була дуже гарна й витончена. Її незвичайна зовнішність так вразила дипломата, що він поселив Софію у своєму палаці і найняв їй викладача французької мови. Боскамп брав дівчину з собою на напівофіційні прийоми, на сімейні заміські прогулянки дипломатичного корпусу, де Софія мала величезний успіх.

Одного разу під час подорожі до Варшави вона зупинилась в Кам’янець-Подільському, де познайомилася з 39-річним майором Юзефом Віттом. Уперше побачивши дівчину, молодий Вітт втратив сон і спокій. Софія стала його мрією. Юна спокусниця переконувала пана майора, що походить зі знатного роду і є дочкою грецького магната, а нині – вже як наречена Боскампа – прямує до Варшави. Закоханий Юзеф Вітт проігнорував забобони й перекупив у Боскампа предмет свого обожнювання за 10 тисяч злотих! Так Софію було продано вдруге. Через рік Юзеф і Софія таємно від його батьків обвінчалися.

У весільну подорож молодята вирушили до Парижа, по дорозі роблячи зупинки у Варшаві, Берліні та Відні. За кордоном Софія викликала справжній фурор у вищому світі. Виявилося, що вона володіє не тільки рідкісною красою, а й природним глибоким розумом, талантами й здібностями, про які її чоловік і не відав. А сміливість і жага пригод у дівчини зводили з розуму і юних офіцерів, і сивих державних мужів. Тож, її чоловік дуже швидко став лише «додатком» до красуні-дружини. Софію із задоволенням приймає польський король, потім вона знайомиться з королем Пруссії, згодом проводить дозвілля в компанії австрійського імператора. Світський, літературний, театральний Париж був біля її ніг. Красу Софії оспівували поети. Титул «королеви краси» вона носила недаремно: люди мріяли, аби поглянути на неї бодай разок.Старовинні мемуари середини 80-х років XVIII століття оповідають про неспокійне, сповнене пригод життя прекрасної гречанки. Вона швидко освоювалась в будь-якому товаристві, ґрунтовно вивчила польську та французьку мови; її манери були вишуканими, а кокетство – витонченим.

Згодом, законний чоловік дедалі більше дратує красуню, яка пізнала принади європейського придворного життя, своїми небезпідставними ревнощами і недалекоглядністю. Привабливість пані Вітт, її розум, схильність до вишуканої розмови й тонке чуття в обговоренні політичних інтриг розкрили перед нею двері палацових покоїв, тронних залів і навіть штабів армій під час воєнних дій. Так Софія стає помічницею Фельдмаршала Потьомкіна, виконуючи його особисті доручення і перевозячи дипломатичну пошту. Одним із його прохань було схилити до співпраці графа Станіслава Потоцького. Це Софія виконала так блискуче, що польський граф не тільки перейнявся інтересами Росії, а й без пам’яті закохався в незрівнянну красуню.

Про роман графа Станіслава і пані Софії у Варшаві і Петербурзі ходили легенди. Будучи обоє одруженими, закохані дуже довго і тяжко розривали попередні шлюбні вузи. Юзеф Вітт, розуміючи, що дружину повернути не зможе, зажадав за неї викуп: 2 млн злотих. Так прекрасну гречанку було продано вже втретє. І у віці 38 років Софія нарешті здобула законне право носити прізвище Потоцька й стала однією з найбагатших жінок Європи (Станіславу на той момент виповнилось 46).

Саме в цей час Софія відвідала розкішний парк «Аркадія» поблизу Варшави, побудований у романтичному стилі з елементами грецької культури, і у неї виникла ідеї будівництва такого ж дива у володіннях Потоцького. Граф загорівся думкою про прохолодну тишу липових алей палацового парку. Він побажав створити щось виняткове – диво-парк, який перевершив би своєю красою все бачене до цього часу. Тож не випадково, на стику двох століть, в урочищі Кам’янка, поблизу Умані, з’явився унікальний дендропарк, що його Потоцький вирішив назвати на честь своєї коханої дружини Софії. На будівництво було виділено 15 млн польських злотих. Урочисте відкриття парку відбулося 15 травня 1800 року в день іменин дружини. «Коханий дарує Софії…», – мовив Станіслав Потоцький і навіки подарував парку ім’я «Софіївка». Кожий куточок цього місця дихає коханням. Софія, яка народила чоловікові сімох дітей (троє померли в дитинстві), стала для нього втіленням земного раю.

Після цього історія Софії продовжується не найкращим чином, тож зараз я її закінчу на такій позитивній ноті, щоб не втратити шарму.

Ось так виник парк, який у 2004 року став  Національним дендрологічним парком „Софіївка”. Працює він з 1 травня до 15 листопада щоденно з 9.00 до 18.00. В інші пори року екскурсії проводяться за попереднім замовленням. Паперова карта не входить у вхідний квиток: її можна купити при вході, або знайти на сайті самого парку.

Sofiivka

Ось, нарешті трапилось так, що Софіївка з далеких планів на відвідання стала для нас реальністю.

 

Насупна зупинка: Умань поза Софіївкою. Це звичайний собі районний центр з кількома центральними вулицями і не дуже розвиненою інфраструктурою. Та місто стає особливим на єврейський Новий Рік – Рош Гашана. Саме в цей час євреї, які представляють течію хасидизму, приїжджають сюди на могилу цадика Нахмана. Ці люди вважають своїм обов’язком побувати в Умані хоча б раз у житті, а багато хто приїздить сюди щороку.
Крім туристів, виявляється багато євреїв тут живуть і навчаються, і в Умані створено навіть цілий квартал для них. Для нас було трохи дивно побачити Єврейські надписи в українському місті…

DSC03425
DSC03426 DSC03422 DSC03419

 

 

Далі по дорозі – Кірвоград.
Поселилися ми в центрі міста – на вулиці Карла Маркса. Так, як попередньо до подорожі не готувалися, то довелося питатися в місцевих жителів – що є цікавого в їхньому місті. Всі називали ценральну площу і Дендропарк. Площа – так собі, та і дороги до неї проходять через таке собі радянське містечко… не знаю чому, але ми тут відчували себе чужими… Все населення говорить російською мовою. Проте є дещо, що мені дуже сподобалось – на кожному кроці пропагується заняття спортом: реклама, скрізь побудовані майданчики, в центрі на дошці пошани висить найспортивніша сім’я місяця і т.д….

DSC03428 DSC03429 DSC03430 DSC03431 DSC03432 DSC03434 DSC03436 DSC03437 DSC03438

 

Також у цьому місті є унікальний – Кіровоградський дендропарк, який в 2008 році визнаний кращим українським парком. Це беззаперечно перше місце, куди радили сходити місцеві. Парк, що займає 45 гектарів площі, створили в 1958 році. Крім паркової зони тут є дитячі майданчики та атракціони, кафе і ресторани.  Головна пам’ятка дендропарку – сто тисяч живих тюльпанів, які радують відвідувачів цвітінням у кінці квітня.

DSC03441 DSC03443 DSC03445 DSC03446 DSC03447 DSC03450 DSC03451 DSC03453

 

 

Наступними у нашій програмі були такі визначні місця, як Чигирин, Суботів і Холодний Яр.

За часів Хмельницького Чигирин був одним із найбільших міст України. Тут мешкало понад 50 тисяч осіб, розміщувалися державна і військова адміністрації, стояла гетьманська резиденція та палац. Тобто, це місто було першою столицею української козацької держави з 1648 року. І це була перша столиця фактично незалежної України, бо раніше подібного державного утворення не існувало. На жаль, після смерті гетьмана, процвітання в місці зупинилось і у 1678 році його резиденція, як і увесь Чигирин, були зруйновані турецько-татарською армією.

Багато видатних сторінок історії нашого народу залишили по собі згадку на чигиринській землі. На даний момент єдине, що нагадує про бувалу славу в Чигирині – музей Богдана Хмельницького і Замкова гора, на якій стоїть величний монумент гетьману, кам’яний хрест на честь захисників міста в часи середньовіччя, залишки Чигиринської фортеці – бастіон Дорошенка і все.

DSC03459 DSC03462 DSC03463 DSC03465 DSC03469 DSC03472DSC03476 DSC03474 DSC03486 DSC03482 DSC03477 DSC03479 DSC03478

 

Суботів. Це село колись було родовим хутором Хмельницьких. Воно має неоціненне історичне значення для України: саме після його захоплення Чигиринським підстаростою Чаплинським  Богдан розпочав Велике Повстання. Період розквіту Суботова припадає на час гетьманства Хмельницького. Тут була його улюблена резиденція – палац оточений дерев’яними стінами на високих валах. У її межах стояли господарські будівлі та дерев’яна Михайлівська церква, яку в радянські часи розібрали на дрова.

DSC03492 DSC03494 DSC03497 DSC03498 DSC03499 DSC03500 DSC03505 DSC03506 DSC03510

 

При в’їзді в Суботів з боку Чигирина постає велична споруда визначної архітектурної пам’ятки XVII ст. – церква Святого Іллі, діюча. Цей храм збудований за наказом і коштом Б. Хмельницького. Церква мала призначення родової усипальниці гетьмана і одночасно була частиною оборонної системи місцевого замку. Відразу ж у рік побудови, в Іллінській церкві був похований Тиміш Хмельницький, старший син гетьмана, який загинув під час оборони молдавської фортеці Сучави (тепер Румунія). А у 1657 році тут поховали Богдана Хмельницького. Нині Іллінська церква у прекрасному стані, її може відвідати кожен. То ось звідки взявся малюнок на п’ятигривневій банкноті!

DSC03491

DSC03489

5 гривень, зворотня сторона

DSC03504

 

Недалеко від церкви вже частково реконструювали резиденцію Хмельницького, про яку залишилось чимало архівних документів. Ці місця малював ще Тарас Шевченко і увіковічнив у таких рядках:

” Стоїть в селі Суботові
На горі високій
Домовина України,
Широка, глибока.
Ото церков Богданова.
Там-то він молився,
Щоб москаль добром і лихом
З козаком ділився.
Мир душі твоїй, Богдане! “

 

Холодний Яр. Це великий природній лісовий масив, що знаходиться на високому плато, пересічений ярами, глибокими балками, витоками струмків і річечок в напрямку ріки Тясмин. Навіть в літню спеку повітря тут прохолодне й чисте, оскільки могутні дерева із темними кронами майже повністю заступають небо. Можливо тому Холодний Яр і дістав свою назву. Тут з давніх-давен збирались непокірні, а ті, що тікали на Січ, діставшись сюди, вважалися вільними.

На даний момент це історико-культурний заповідник, що знаходиться за хутором Буда, неподалік від Чигирина. Тут розташований Мотронинський Свято-троїцький монастир, який ще за часів гетьмана Петра Сагайдачного користується покровительством козаків. Саме в Холодному Яру і Мотронинському монастирі в 1768 р. медведівський сотник Максим Залізняк піднімає народ на боротьбу і  “освячує ножі” біля ставу. Звідси розпочинається гайдамацький похід України проти феодалів – повстання, що увійшло в історію під назвою “Коліївщина”. Учасником повстання був дід Т.Г.Шевченка, який приводив у Холодний Яр малого Тараса і розповідав йому про давні події. З дитячих спогадів і з’явились такі твори поета як “Холодний Яр”, “Гайдамаки” та інші.

DSC03521 DSC03517 DSC03519 DSC03456 DSC03454

 

Холодний Яр це не лише історико-культурний, а й природний заповідник. Унікальна його пам’ятка – старий дуб-велетень, відомий як дуб Максима Залізняка. Чи бував під ним Максим Залізняк насправді, ніхто не знає. Та одне про нього відомо достеменно: він був свідком Коліївщини та решти повстань, адже його вік понад 1 100 років. Це — найстаріше дерево в Україні і одне із десяти найстаріших у Європі. Обхват його стовбура — майже 9 м, а висота — 30 м.

DSC03512 DSC03513

Цього дня ми потрапили у такі місця, які є свідченням героїчної історії нашої України. На них варто по-справжньому звернути увагу. Тут присутнє відчуття вічності… Правда досягнути повної глибини не вдалося, оскільки трошки заважав мій недостаток історичних знань, який я поповню до подорожі наступного разу. А ще, наступного разу, я приїду сюди на велосипеді, адже умови для цього ідеальні: хороша дорога, мало машин, компактне розташування.

 

Запоріжжя. Перша асоціація, що виникає у мене при його згадці – Січ на острові Хортиця. Але, насправді тут все не просто: островів із такою назвою було два: Великий і Малий. Так от, першу Січ у 16-му столітті князь Дмитро Вишневецький побудував на Малій Хортиці.  Тут було створено перше козацьке поселення і саме тут була фортеця та верф, де будувалися військові кораблі. Поступово острів Мала Хортиця перетворився на справжній форпост, здатний дати відсіч турецько-татарським військам. Звідси козаки під проводом Вишневецького здійснили кілька військових походів у турецькі й татарські володіння. Так було аж до 1557 року, коли турки взяли в облогу Хортицю і повністю зруйнували її. На жаль, зараз цей острів знаходиться повністю під водою – під час будівництва ГЕС його затопили.

А до наших днів “дожила” старша сестра – Велика Хортиця. Цей острів – унікальне творіння природи. Розташований він в центі міста Запоріжжя і омивається водами Дніпра. З 1965 цей 12-ти кілометровий клаптик землі має статус державного заповідника. Дивним чином тут поєднуються різні українські ландшафти. На острові є і ліси, і степи, і урочища, і скелі, і навіть озера. Існує кілька мостів, що з’єднують Хортицю із іншими частинами міста.

На півночі острова розміщується історико-архітектурний комплекс “Запорозька Січ”, як узагальнюючий образ запорозької столиці. Тут представлені головні будівлі, притаманні запорозьким Січам: церква, курені, будинок кошового отамана, канцелярія, військова скарбниця, школа та пушкарня. Перед січчю розкинулось передмістя із кузнею,гончарнею, шинком та “грецькою хатою” для заїжджих гостей.

DSC03523 DSC03526 DSC03532DSC03527 DSC03528 DSC03531 DSC03530
DSC03534 DSC03536 DSC03538 DSC03540 DSC03543 DSC03544 DSC03547 DSC03549

 

Однією з цікавинок на Хортиці є музей Козацької Чайки. Музей мабуть сказано дуже голосно: це приміщення в якому розташовані 4 кораблі, підняті з дна Дніпра і частково відреставровані. Нам пощастило потрапити сюди тоді, коли один із реставраторів з захопленням розповідав про результати своєї роботи – всім раджу послухати.

DSC03563 DSC03564 DSC03565 DSC03566 DSC03567

 

В північній частині Хортиці знаходиться знаменитий “Кінний театр” без відвідування, якого не обходиться жодна екскурсія. Тут можна і покуштувати смачної української кухні, і подивитися незабутню виставу. ЇЇ програма включає елементи джигітовки, володіння батогом, вольтижировки, а також всілякі козацькі розваги та ігри. Іноді вистава супроводжуються виступами кобзарів і бандуристів.

А ще тут можна зустріти собливі археологічні цінності: кургани, кам’яні фігури, культові споруди, що датуються бронзовим століттям. Це свідчить про те, що люди населяли острів із давніх часів. У VIII-XIII століттях нашої ери по Дніпру нижче Хортиці проходив торговий шлях «із варяг у греки». Купці та мандрівники запливали на острів, щоб відпочити перед дорогою.

DSC03572 DSC03571 DSC03569 DSC03581 DSC03576 DSC03568 DSC03585

 

У центрі острова Хортиця знаходяться прекрасні сади, які були насаджені досить давно, а його північ покрита лісами, поблизу яких розміщено декілька будинків відпочинку. Так само, з північної частини острова Хортиця, відкривається чудовий вид на греблю ДніпроГЭС. А прямуючи на північний схід Хортиці, можна вийти на пляж. На острові так само є декілька скель, які притягають сюди скелелазів.

DSC03550 DSC03557 DSC03556

Хортиця – ідеальне місце для активного відпочинку з друзями, чи сім’єю. Я навіть по-доброму заздрю запорожцям: в центрі міста такий величезний заповідник. Жаль тільки,  що часу у нас було обмаль і насолоджувались ми перебуванням на острові лише пів дня.

 

Чи є  Запоріжжя поза Хортицею? Так, і це одне з найбільших адміністративних, індустріальних і культурних центрів Півдня України, тому тут безперечно повинні бути місця, цікаві для відвідання. Першим у цьому списку є Дніпро-ГЕС, яку будували 12 років, а всі роботи завершили у 1939. У ХХ столітті це була найбільша гідроелектростанція СРСР.  Гребля електростанції утворює Дніпровське водосховище. На неї цікаво подивитися і вдень і вночі, коли дуже красива підсвітка додає цій споруді особливого шарму. Ще одна пам’ятна подія сталась на цій греблі – одна із учасниць нашої подорожі здійснила свою мрію – побачила це чудо інженерної думки.

ДНІПРО-ГЕС

 

Якщо спитати в будь-кого із запоріжців, куди податися в їхньому місті, то крім вже згаданих вище об’єктів буде ще один – проспект Леніна. Це головна вулиця Запоріжжя, що зв’язує основні адміністративні райони міста і розташована уздовж річки Дніпро. Вона бере свій початок від центрального залізничного вокзалу міста і тягнеться аж до площі В. І. Леніна біля ДніпроГЕСу. ЇЇ довжина – 10.8км. Проспект Леніна запорожці вважають однією з кращих вулиць у всьому світі, оскільки ця магістраль є не лише центром ділового життя, а й центром розважальних закладів міста. Тут розташовуються театри і кінотеатри, молодіжні клуби і бари, кафе і ресторани, контори і офіси, бутіки, сауни, будівля міської адміністрації, будівля обладміністрації і багато чого іншого.
Про саме Запоріжжя в мене склались дуже приємні враження, сюди хочеться ще вернутися і трішки більше подивитися, не зважаючи на застереження його жителів, які я прочитала напередодні: “Якщо не хочете зіпсувати думку про Запоріжжя – не з’їжджайте з Ленінського проспекту”.

 

Домашня Полтава. Чому “домашня”? Це була остання зупинка з ночівлею на нашому маршруті і вона виявилась самою затишною, самою спокійною і такою по-домашньому звичною.

Знайомство з нею ми почали з самого серця міста – Корпусного парку. Цей парк має форму кола й від нього, немов проміння сонця, розходяться вулиці. Одна з них, вулиця Жовтнева, є пішохідною. Ввечері саме тут вирує міське життя. Проходячи по дуже гарно освітленій вулиці потрапляємо до Іванової гори, де між колонами “Білої альтанки” можна поспостерігати за містом, яке знаходиться внизу.

DSC03649 DSC03597 DSC03594 DSC03590 DSC03619 DSC03617 DSC03650 DSC03652 DSC03653 DSC03658

 

Тут же знаходиться відомий пам’ятник Полтавській галушці(з наголосом на перший склад), сторожова вежа Полтавської фортеці і садиба Івана Котляревського, де можна подивитися, як жив знаменитий український письменник.

DSC03602 DSC03616 DSC03656 DSC03644

 

На останньому об’єкті хочу зупинитися детальніше, оскільки нам довелось зайти всередину – в музей, який побудували в 1969 році. Зовнішній вигляд садиби відтворили по малюнку Тараса Шевченка, який був ним виконаний з натури. Музей Котляревського включає сам будинок, колодязь-журавель і сарай, які потопають в садовій зелені. Письменник в Полтаві прожив практично усе життя. Тут він отримав освіту, очолював театр і був учасником ложі масонів. Усередині будинку вдалося досить точно відтворити атмосферу того часу, в який жив Котляревський. Екскурсію нам проводив хлопець Микола, який дійсно захоплений літературою, вичитує рукописи, досліджує твори. Рідко зустрічаєш людей, які дійсно люблять свою роботу, а цей – один із них.

DSC03622 DSC03624 DSC03626 DSC03630 DSC03634 DSC03636 DSC03639 DSC03642 DSC03643 DSC03647 DSC03648 DSC03645

 

А ще в Полтаві я відкрила для себе ще одну традиційну українську страву – галушки. Це безперечно варто спробувати. Хоч ця страва для нас, вихідців із Західної України, є незвична, але тим не менш смачна і проста.

Прогулюючись центром, заходячи в скверики, бігаючи навколо фонтанів і відпочиваючи на дитячих майданчиках скажу, що Полтава чимось мені нагадує Тернопіль: така ж напівпровінційна, така ж спокійна, така ж затишна, без метушні. Хіба що розмова людей відрізняється від нашої, а саме у полтавців дивна манера скорочувати дієслова в інфінітиві : “робить, ходить, спустить і т.д.”. Також, російськомовного люду серед них більше, ніж у нас.

DSC03621 DSC03620 DSC03615

 

Люблю, коли остання зупинка виявляється вдалою. Саме вона залишає найяскравіші спогади про подорож. Цікаво, що приємні спогади від Полтави не розвіяла навіть довга дорога до Києва, а потім до Тернополя. Дякую всім друзям, які здійснили з нами цю подорож. А особливо дякую сину, який попри гостру фазу мононуклеозу, яка докучала йому протягом всієї подорожі, таки дозволив її здійснити.

Ну що ж, розвідку в цікаві місця центральної України проведено. Наступного разу ми поїдемо сюди на довше і більш підготовлені.

P.S. Фото, що розміщене внизу відношення до розповіді немає, просто воно було зроблене під час цієї подорожі, і я не можу втриматися від спокуси викласти його:


no_smoking

Друзям присвячується….

 

Напишіть відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *