Розвідка в Долину Смерті, США

Навколо світу США
DSC02919

1848 рік. Золота лихоманка.  У Каліфорнійському місті Sutter’s Mill знайшли золото. Група піонерів, The Lost ’49ers, як їх потім називали у пошуках кращого життя добралась до Salt Lake City. Від очікуваної мрії їх відділяв лише гірський хребет Sierra Nevada, який став непрохідним на найближчі пів року через сніг. Проте знайшлась людина, яка знала “короткий шлях” до Каліфорнії через невідому до того пустелю.

Після довгих пробирань через солончаки група зрозуміла, що потрапила у пастку: з усіх сторін непоборні канйони. Люди знесилились, кілька чоловік загинуло, одного з коней заїздили до смерті, а два інші вже не могли йти далі. Було прийнято рішення зупинитися в долині і відправити молодих гінців у пошуках допомоги. Хлопці повернулись аж через місяць, подолавши більше 300 миль шляху. Частина очікуючих за цей час не витримали і покинули табір в пошуках виходу. Це стало їх фатальною помилкою.  По вже протоптаному шляху гінці перевели свої сім’ї через гори і в останній момент промовили: “Прощай, Долина Смерті”, давши цій місцевості майбутнє ім’я. Далі їм знадобилося ще 23 дні до досягнення кінцевого пункту призначення.

Ось такий був “короткий шлях” в Каліфорнію, який зайняв чотири місяці випробувань, коштував життя не однієї людини, став прикладом героїзму, а на згадку про нього залишилишась назва долини, яка на даний момент стала національним парком США.

“Долина смерті” знаходиться на перетині штатів Невада і Каліфорнія, на території пустелі Mojave( найнижчі і найсухіші землі у всій Північній Америці) та займає площу 7.8 тис. км². Як і всі інші національні парки у США, цей розрахований і пристосований для відвідувачів на колесах: площа величезна, основні стежки заасфальтовані. Вхідний квиток вартує 20$ з авто, не залежно від кількості пасажирів, і дає можливість перебувати на території 7 днів. Придбати його можна у одному із Visitor Center, або ж в автоматах. На практиці при в’їзді у нас ніхто квитків не перевіряв: мабуть розраховують на порядність туристів 🙂

У “Долині Смерті” все навпаки: найкраще її відвідувати зимою, а влітку тут навіть з машини не захочеться виходити. Для прикладу наведу середньомісячні температури повітря:

  • січень 4°С – 19°С
  • квітень 17°С – 32°С (сезон цвітіння диких квітів)
  • липень 31°С – 47°С
  • жовтень 16°С – 34°С

 

Нам пощастило відвідати цей парк у січні, за дуже хорошої погоди. Що ж тут  є цікавого? Щоб простіше було орієнтуватися на місцевості, для початку наведу карту території, а далі зупинюся на кожній частині окремо.

death-valley-map

Furnance Creek Area

  • Badwater Basin: найнижча точка у Північній Америці, це басейн із поганою водою і неймовірно великими солончаками. Після проливних дощів тут утворюється тимчасове озеро. Влітку, у жарку погоду, по соляній поверхні ходити небезпечно. Гуляють тут від паркінгу прямо по білій дорозі метрів 500 до соляних шестигранників, які розкинулись по її обидві сторони. Цей басейн одне із тих місць, де просто нереально красивий захід сонця, коли все навколо набуває фіолетового відтінку і складається враження, що переносишся кудись у космос.

DSC02969 DSC02972 DSC02968 DSC02967 DSC02974 DSC02975 DSC02973

  • Harmony Borax Works: цей легкий 400м трейл для пізнання частини історії, що відбувалась на цих землях. У кінці 19-го століття в долині проводили роботи по видубуванню бури (borax – натрієва сіль борної кислоти). А операція Harmony стала відомою за рахунок використання великої кількості мулів і подвійних колісниць, які буксирували буру  по суші в Mojave. “Романтичний” образ “20-мулої команди” зберігається і донині і став символом галузі видобування бури в США.
  • Artist’s Drive: мальовничий кільцевий маршрут вздовж різнокольорових пагорбів вулканічної та осадочної породи. Особливо красиво тут перед заходом сонця. Це 15-ти кілометрова асфальтова дорога із одностороннім рухом, по якій дозволено їздити лише коротким транспортним засобам (менше 25feet=7.6м). На ній зустрічаються точки огляду (viewpoint), де варто зупинитися і пофотографувати різнокольорові гори. Сама петля невелика і проїжджається в середньому за 30-50 хвилин з зупинками.

DSC02897DSC02976DSC02895 DSC02951 DSC02953 DSC02954

  • Dante’s View: точка, в якій найбільше захоплює дух у цьому парку. Знаходиться вона на вершині гори на висоті 150м від дна Долини Смерті. Вигляд вниз – не для тих, хто боїться висоти. Дістатися сюди можна пішки : 4.2км туди й назад від паркінгу.
  • Devil’s Golf Course: величезна територія, встелена камінцями з солі, які постійно змінюються внаслідок водної та вітрової ерозії і набувають форми зубчастих шпилів. Назва цієї частини виникла тому, що лише “Диявол зможе грати гольф на такому полі”. Грунтова дорога, яка сюди веде, після дощу часто закрита. Для того, щоб зробити красиві фото соляних гребінців, краще пройти метрів 100 в глибину поля.


DSC02961 DSC02963 DSC02964 DSC02966

 

  • Zabriskie Point: оточеність дивовижними і різнокольоровими безплідними землями робить вигляд із конкретно цієї точки просто неймовірним і місцем MUST SEEs для всіх, хто відвідує Долину Смерті. Щоб до неї потрапити, від паркінгу треба трошки пройти вверх. Найкращі кольори тут появляються на сході, або на заході сонця: тоді особливо виділяється “смугастість” гір, що спричиняється різницею порід.


DSC02984 DSC02983 DSC02982 DSC02981 DSC02980 DSC02978 DSC02977

  • Twenty Mule Team Canyon: цей короткий, односторонній маршрут, що звивається поміж безплідними пагорбами, проходить по грунтовій дорозі. Наскільки він цікавий, чи не цікавий: даних, на жаль, немає.

 

Stovepipe Wells Area

  • Mesquite Flat Sand Dunes: рудувато-коричневі піщані дюни плавно виросли на 30м над платом Mesquite. Пізнє післяобіднє сонце акцентує рябизну і форму цього дива природи, а ранок – хороший час, щоб побачити сліди нічного життя дикої природи. Кажуть, що опівночі тут відбувається магія, але нічним відвідувачам слід остерігатися гримучих змій, які тут часто бувають у теплий сезон. Від паркінгу до найвищої дюни не так близько, як здається – приблизно 2 км, і лише пішки.

DSC02952DSC02957DSC02956

 

  • Salt Creek: цей потік соленої води є домом для рідкісних коропозубих риб. Весна – найкращий час для їх споглядання, влітку – потік висихає, а взимку – рибки не активні. Маршрут навколо нього проходить по дерев’яних дошках і становить 800м.
  • Titus Canyon: найбільший та найрізноманітніший канйон у парку. Тут завжди багато відвідувачів, які оглядають вулканічні залежі, місто-привида, індіанські петрогліфи, сніжні барани і звивисті доріжки. Довжина канйону – 40 км по односторонній дорозі, яка починається ще за межами парку і призначена для авто із високим кліренсом. Шлях від асфальту до асфальту займає 3 години. З початку канйону зі сторони парку є паркінг, з якого стартує 2.5км трейл між скелями.

     DSC02899 DSC02900 DSC02901 DSC02904 DSC02906 DSC02907 DSC02908DSC02905

Scotty’s Castle Area

  • Scotty’s Castle: має цікаву історію. Колись на цій території жив чувак по імені Скотті. За професією він був актором, проте згодом знайшов для себе краще заняття: збирав гроші на свою власну, нікому не відому до того золоту копальню. Одного разу один із акціонерів захотів подивитися куди пішли його вкладення і приїхав в долину. Звісно, ніякого золота там не було, а замість нього він отримав кілька незабутніх днів, сповнених пригод: боротьба за виживання в умовах пустелі, ночівля в наметі, споглядання дикої природи. Ця місцина настільки запала заможному акціонерові в серце, що він почав сюди приїздити часто і згодом побудував будиночок в іспанському стилі. Проте підприємливий Скотті дуже швидко запретендував на цю власність і розповідав всім, що золота копальня тепер знаходиться в підвалі його власного замку. Ось так, заміську дачу, яка розташована в одному із небагатьох оазисів Долини Смерті, почали називати Замком Скотті. В даний час там розташований музей, в якому проводять екскурсії. Також працює візітор центр.

DSC02959

  • Ubehebe Crater: Лише кількасот років тому широкомасштабний вулканічний вибух спричинив те, що лава залила низ Долини Смерті, і у її північній частині настала тиша. Згодом, зола і попіл осіли, а кратер глибиною 200м залишився. Побачити його можна прямо з асфальтової дороги, а у кого є більше часу, то варто спуститися вниз і зробити круг навколо нього.

DSC02949 DSC02950DSC02909 DSC02912 DSC02913

  • Eureka Dunes: виростають на 200 м  і є найвищими дюнами в Каліфорнії. Вони ізольовані від інших і називаються “еволюційним островом”, який є домом для рідкісних, проте безпечних видів тварин і рослин. Щоб захистити дюни від руйнування, тут заборонено їздити верхи і займатися сендбоардінгом. Від кінця асфальтової дороги до початку дюн приблизно 2.5 години їзди.
  • The Racetrack: це єдине місце, про яке було нам відомо до подорожі в Долину Смерті. На дні висушеного соляного озера Racetrack відбуваються речі, яким поки не знайдено пояснення: тут з’являються камені, що таємничо ковзають по сухій поверхні, залишаючи за собою довгі сліди. Чому вони рухаються саме по такій траекторії, і як – невідомо. Для кращого споглядання цього дива природи варто проїхати до другого в’ювпоінта із назвою “moving stones”, а від нього пройти пішки до північно-східного краю озера. Крім таємничих каменів, на відвідувачів тут чекають міражі: не забуваємо, що ми у пустелі, все ж таки. Єдиний мінус цієї точки – сюди довго добиратися: від кінця асфальту 44 км в одну сторону по такій дорозі, яка вимагає авто з високим кліренсом. Під час  дощу ця дорога закрита.

DSC02914 DSC02917 DSC02918 DSC02919 DSC02920 DSC02926 DSC02928 DSC02931 DSC02932 DSC02935 DSC02939 DSC02943 DSC02946 DSC02947

 

 Panamint Springs Area

  • Father Crowley Vista: Краєвид потоків темної лави і вулканічної золи приводить до Rainbow Canyon. А якщо прогулятися брудною дорогою на схід від паркінгу, то відкриється вигляд на північну долину Panamint.
  • Wildrose Charcoal Kilns: Ці 10 вуликоподібних вугільних печей найкраще зберегли свою автентичність. Збудовані у 1876 році для того, щоб забезпечувати паливом процес видубування срібної/свинцевої руди, вони ще досі мають запах диму. Останні 3 км до печей проходять по гравієвій дорозі і легко проходяться будь-яким транспортним засобом.
  • Aguereberry Point: Ця точка на 300м вища від Dante’s View і відкриває відвідувачам західну частину Долини Смерті. Гравієва дорога проходить попри один з кемпінгів і Eureca Mine. Фінальний підйом на точку під силу лише для авто з високим кліренсом.

 

На відвідання Долини Смерті ми мали лише один день вільного часу і постарались включити в екскурсійну програму найцікавіші місця. А виглядала вона приблизно так:

  1. Заїзд зі сторони Beatty.
  2. Titus Canyon: прогулянка 20-30 хвилин.
  3. Mesquite Sand Dunes: до дюн вирішили не йти.
  4. Замок Скотті. Особливо тут не зупинялися, так як всередину заходити не хотілося.
  5. Ubehebe Crater.
  6. The Racetrack Playa: це місце було обов’язковим у нашій програмі, не зважаючи на те, що дорога туди-назад зайняла 5 годин. Також нам пощастило добратися туди на легковій малолітражці. Дорога по українським міркам більш-менш нормальна, є лише кілька дуже вульзьких місць.
  7. Artist’s Drive – кільце дійсно варте того, щоб по ньому проїхатися.
  8. Devil’s Golf Course – зупинка тут коротка, оскільки все знаходиться близько біля дороги.
  9. Badwater – дуже цікаве місце, однозначно варте уваги. Тут також гуляли недовго: ~30хв.
  10. Zabriskie Point – захід сонця.

Якщо викинути з програми шостий пункт, то збережеться багато часу для огляду інших цікавих точок, на які ми просто фізично не встигали. Тут варто наперед розставити для себе пріоритети.

У самому парку в візітор-центрі можна взяти екскурсію в рейнджерів: нічну, або денну.

Найчастіше в Долину Смерті добираються з Лас-Вегаса. Також тут  пропонують одноденні автобусні тури, вартістю від 200$ з людини. Як на мене, їхня програма не така цікава, яку ми собі організували самі, і коштувала нам в 4 рази дешевше :-).

А з самого Лас-Вегаса сюди є кілька способів дістатися в Долину Смерті:

Routes from Las Vegas

Ми вибрали Ghost Town Route з заїздом в Rhyolite – містечко, що проіснувало лише 15 років і в часи свого розквіту мало 5 тисяч населення. Така особливість Золотої лихоманки: багато міст виникали поблизу шахт, а після їх вичерпання ставали привидами. Чогось особливо цікавого в Rhyolite немає: наступного разу, ми б точно вибрали інший маршрут.

DSC02888 DSC02890 DSC02891 DSC02892 DSC02894DSC02893

 

Далі наведу ще кілька цікавих правил, яких просять дотримуватися в Національному парку. Деякі з них здаються очевидними, або абсурдними, але вони однозначно варті прочитання для того, щоб сповна зрозуміти з чим можуть стикнутися відвідувачі. Хочеться, щоб зміст назви Долина Смерті підтверджувався рідше.

  • Заборонено забирати природні речі з собою на пам’ять: камінці, рослини, тварини.
  • Заборонено з’їжджати автомобілем з доріг, оскільки це може пошкодити природу.
  • Свої власні спостереження природи, фото, просять присилати на електронну пошту для розміщення цих даних на сайті.
  • Обов’язково перевірити стан авто і заправитися, щоб не сталось неприємної несподіванки, оскільки рейнджерам може знадобитися до 3-х годин добирання до місця пригоди після отримання прохання про допомогу.
  • Варто врахувати те, що на більшій території парку GSM-зв’язок не працює, позвонити 911 можна буде з телефонних будок, які розташовані не так густо…
  • Дуже часто GPS-навігатори радять звертати з наїджених доріг, і скорочувати шлях навпростець. Якщо їдете за навігатором, то в першу чергу користуйтеся здоровим глуздом і звичайною розсудливістю.
  • Слідкуйте за повідомленнями про затоплення і уникайте подорожі в дощовий сезон, який насправді тут дуже короткий. Перелік закритих доріг можна знайти тут.
  • Влітку забороняється проводити хайкінг, оскільки умови зовсім не відповідні і тепловий удар забезпечений.
  • Варто врахувати, що це дика природа, тобто трапляються змії, скорпіони, чорні вдови: “не пхайте” свої руки туди, де не переконались у безпечності :-). Також, тримайтесь осторонь гризунів – вони переносять смертельно небезпечний Хантавірус.
  • Не залазьте в шахти – вони можуть завалитися і часто наповнені отруєним газом: будьте осторонь і будете живими.
  • По запасам води розраховуйте хоча б по 4л на одну людину в день.

 

Підводячи підсумки подорожі, скажу, що мені навіть зараз важко стверджувати те, що ми подивились Долину Смерті. Чим більше про неї дізнаєшся, то розумієш, що ще дуже багато залишилось поза кадром минулого разу.

Знаю те, що наступного разу варто приїхати сюди на кілька днів і зупинитися в одному з кемпінгів. Варто вибрати і випробувати на собі кілька цікавих трейл-маршрутів. Зустріч сходу і заходу сонця варто ретельно планувати, оскільки багато місць в цей час просто неймовірно красиві. Одну з нічних прогулянок варто присвятити спогляданню нічного неба над Racetrack Playa, де Молочний шлях видно у всіх красі. Сподіваюсь, у майбутньому ці “варто” здійсняться…

Comments are closed.