Перший раз у перший клас – скельний Крим

rock_climbing_featured

Нещодавно я випадково натрапила на свою першу письмову розповідь. Якість її, чесно кажучи, не дуже, але вона мені дорога як пам’ять… Це була перша серйозна самостійна подорож… Це був початок… Далі по тексту, без змін – все, як в 2006 році….

 

Перший раз… Він запам’ятовується надовго. Перший раз – самий яскравий, самий мальовничий…

Про поїздку в Крим я мріяла ще з моменту приходу в скелелазний клуб (квітень 2005 року), оскільки наслухалась про це місце від своїх друзів. Але якщо чесно, навіть не уявляла собі що це таке.

 „Потєха” , 5с

 

І ось настала довгоочікувана мить: ми сіли на поїзд, що прямув до Сімферополя. Після деяких блукань, які затягнулися на 5 днів, нарешті прибули до скель на мисі Сарич. Перше, що вразило найбільше, – це висота і велика відмінність від всіх раніше бачених скель.

Тут виник якийсь дивний страх, але разом із тим і бажання попробувати себе, перевірити чого я варта. Щоб не травмувати свою психіку відразу, перший маршрут, який я обрала, був єдиний і найлегший – „Потєха”(5с, Сектор А). Скажу чесно – його подолання додало якоїсь неймовірної впевненості в собі (але як виявилось потім цієї впевненості далеко замало, щоб нормально лазити складніші маршрути…). У зв’язку з тим, що на „Потєсі” закінчилися найпростіші маршрути, мені прийшлося пробувати щось типу „Цукерки” (6а), чи „Доброє утро”(6а). Вони пролазилися, але в мене виникло відчуття, що мені чогось бракує (особливо побачивши, як хлопці з легкістю їх „пробігають”).

Скелі мису Сарич

 

Але море, класна компанія, цікава вечірня програма, відразу ж вертають всі думки в нормальне русло. На наступний день я ще не зовсім не розуміла, що означають слова „Став ноги”. Та лазилось трохи легше, особливо у секторі „Біля зупинки”. Ні! Це я не досвіду набралась – там просто траси на порядок легші і майже немає від’ємних площин. Але як завжди, якщо одне добре, то друге погане – на третій день лазіння шкіра на пальцях стала зовсім непридатною для лазіння.

 „Каліна”, 6а. Скелі „Біля зупинки”.

 

Сам характер лазіння на Саричі можна було назвати відпочинковим, чи то правильніше втягуючим… Наша стоянка знаходилась на підвищенні. Відповідно до скель спускатися 30 хв., а до моря – ще далі хвилин 40. А якщо врахувати те, що кількість спусків рівна кількості підйомів, то висновок напрошується сам собою… Та ще й лазити можна було або із самого ранку до години 12, або аж ввечері після 17 години, оскільки вдень сонце пекло немилосердно.

Після такого втягуючого періоду на Саричі, троє із нас вирушили на Нікіту. Після „дикого” Сарича вона мені здалась якоюсь дуже цивілізованою, можна навіть сказати тепличною. Жили ми на квартирі із всіма умовами, готували на газовій плиті, продукти закупляли кожен день у „Магістралі”(це супермаркет, який „з’їв” половину грошових запасів). Але це дало нам можливість лазити 2 рази в день.

Характер скель там зовсім інакший. Маршрути переважно зализані, всі зацепи намагнежені, дуже багато зустрічається „ручок”.

Поки хлопці мучили якісь там сімки, чи пробували вісімки, я попролазила всі простенькі маршрути, попробувала навіть одну 4!!!  На Нікіті моя впевненість поволі вернулась до мене (мабуть це через те, що там багато простих маршрутів…). Тай перша 6А+ на онсайт також не минула безслідно для мого самолюбства. І сил було багато, і пальці не стиралися…

Після 3-х днів тепличного життя ми все ж таки вирішили переїхати на Червоний Камінь. Умови там класні – наша палатка стояла прямо під скелями, до джерела йти 5 хвилин, до магазину – 10.

Величезний червоний камінь вражає своєю висотою. Тут багато слизьких маршрутів – не знаю, що за порода, але до неї треба звикати, особливо в секторі А. Попри це все лазити в цьому районі було найлегше: мабуть пройшла адаптація…

Вигляд з нашого табору на най південнішу точку України – мис Сарич

 

Не знаю, як буде далі, але цей перший виїзд на Кримські скелі згадуюється із великим захопленням. Провівши три тижні за межами Тернополя, я згадувала його лише тоді, коли телефонував хтось із рідних. Ці скелі – це дійсно місце, де хочеться проводити час, де хочеться лазити….

У нашому виїзді була дуже вдало підібрана програма і компанія. Все було настільки захоплююче, що по приїзду додому я почала мріяти про наступний виїзд, про наступний Крим.

Ось так і минув мій перший раз……

Напишіть відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *